Замовлення тимчасово не приймаємо.
Ім’я всесвітньовідомої феміністки Симони де Бовуар перш за все асоціюється з її класичною соціологічно-філософською працею «Друга стать», принаймні в нашій країні. Проте не менш цікавою є її художня проза. До цієї книжки, яка вперше вийшла друком у 1967 році, увійшли два мініромани, «Свідомий вік» і «Ошукана жінка», а також «Монолог», невеличкий твір, чий літературний жанр можна визначити не інакше як, власне, «монолог».
Роман “Незавершений портрет” – це своєрідна і зворушлива сповідь людини, що опинилася за крок до безодні. Що привело її до такого рішення, який несусвітній розпач змусив глянути в око прірви? Саме з цієї миті й починається неквапливий зворотній відлік життя головної героїні роману – Селії …
Чи так вже й випадково письменниця вихопила саме цю, абсолютно непримітну з-поміж тисяч інших, долю жінки, яка вже невзмозі пручатися життєвим викликам? Авжеж – ні. Роман великою мірою перегукується з долею самої Агати Крісті, що чітко було підтверджено її “Автобіографією”, опублікованою аж через сорок років після “Незавершеного портрета”. Безсумнівно, роман пройнято її власною, і тому такою нестерпною, тугою за Часом – з її безхмарним дитинством, солодкою порою юності, осяяною наївною готовністю до абсолютного щастя… а ще з усіма подальшими стресами: смертю матері, зрадою чоловіка, – через що, власне, рухнув у одночассі цілий – такий безхмарний – світ як письменниці, так і її героїні.
Відомо, що в грудні 1926 року Агата Крісті збудоражила чи не всю Англію: не маючи змоги пережити глибокий розпач після зради чоловіка, вона (як і її Селія) в стані дисоціативного розладу просто щезла від світу і самої себе, її шукали 11 днів. Бо що є душа в стражданні – вона як метелик, пришпилений чужою рукою до капелюшка живим (!) – дитячий травмуючий спогад Селії – другого “я” письменниці.
До всього сказаного про роман, це ще й гостро ностальгійний твір, де на тлі соціальних катаклізмів вмістилося життя кількох поколінь з їхнім побутом, стилем життя, життєвим досвідом – усім тим щемливим, що назавше кануло в Лету, проте для нас, сучасних читачів, безсумнівно, становить неабиякий інтерес.
«Тягар любові» – останній шедевр цього жанру – являє нам історію любові в її найглибинніших і найтонших проявах: від всепоглинаючої ніжності і турботи до сліпої саможертовності, від наснаги до життя до несподіваної сили, здатної це життя вщент спопелити.
Лора Франклін здається всім дивною, незбагненною дитиною. Лише єдиний батьків друг, мудрий містер Болдок розуміє, як вона гірко страждає через брак батьківської уваги. Ревнощі до новонародженої сестрички пробуджують у дівчинці бажання будь-що позбутися немовляти. Вона навіть просить у Бога, щоб той забрав дитину в Рай. Проте однієї доленосної ночі все кардинально змінюється. Коли благання Небес здаються почутими, Лора рятує крихітну Ширлі в пожежі, важачи власним життям. З того часу її єство переповнює одержима любов, палка, аж до самозречення, потреба піклуватися сестрою. Вона й сама не помічає, коли її надмірна любов і піклування стають тягарем для рідної людини, руйнують її долю.
Тож чи можна прожити чуже життя? Чи можна ощасливити інших, огорнувши їх коконом благополуччя, відгородивши від власних, можливо, й «неправильних», бажань?
Письменниця з проникливістю надтонкого психолога підводить нас до власних висновків, що випливають з життєвих колізій її персонажів.
Юна Ізабелла Чартріс цілком підпадала б під визначення «загадкова слов’янська душа», аби не була англійською аристократкою. Напередодні весілля з молодим і гарним кузеном Рапертом Сен-Лу вона тікає з потворним простолюдином Джоном Ґебірелом, який відмовляється від щойно здобутого місця депутата британського парламенту.
Невже таке велике кохання пов’язало цих людей? Ні, мотивація героїв дещо інша. Не лише прагнення достатку і високого соціального статусу може бути рушійною силою дій людини. Іноді набагато сильнішою є одержимість ненавистю, бажання принизити. А також несвідоме бажання зійти з одвічного шляху, який судився ще до народження.
Зрештою, мотивація людських вчинків, іноді незрозуміла й непередбачувана, є чи не головною темою роману Мері Вестмакот «Мить троянди і мить тиса».
«Розлука навесні» – це книга про кожного з нас.⠀
Один iз шести психологічних романів, який Аґата Крісті, за її словами, «писала, як хотіла писати, а для художника нема більшого задоволення, ніж це».
Леді Джоан, головна героїня роману, через несприятливу погоду змушена лишитися наодинці з найсокровеннішими думками.
На краю цивілізації в безкінечній пустелі вона, немов у ритриті, дізнається про те, чого не розуміла й не хотіла усвідомити, зокрема й себе.⠀
Переосмислення відчуттів й власного життя, передусім стосунків з найріднішими, змінює її ставлення до тих, хто поруч і тих, хто вплинув на звичний неспішний перебіг подій, які зринули в пам’яті.⠀
Леді Джоан прагнула в цій подорожі побачити незнаний далекий світ, провідати доньку в Багдаді, відволіктися від рутини, але, зрештою, чи несподіванки є просто несподіванками, а не закономірністю?..