Панні д’Альбрехт було п’ятнадцять, її сáме покидало дитинство. Пан де Рамон став їй учителем, і наставником, і коханцем. Вона ще мало що відала про світ дійсний і про світ чуттєвий, він уже знавав багато країн, берегів і жінок. Він якось сказав їй, що усякі дискусії між чоловіком і жінкою — лише вистава, танець заради оволодіння тілом. Вона ж у тім танці спізнала ту незбагненну цінність матерії, з якої сотворений інший. Увесь цей чуттєво-інтелектуальний роман — це танець живих душ у живих тілах під музику кохання і пристрасті, у ритмах сумніву і певності, поступливості і впертості, відвертості і замкнутості. І все це — у Франції, у столітті десь так ХVII–ХVIII. Тож роман цей — ще й нагода підглянути: як же тоді і там любилося та говорилося про любов.
