«Вівсяна банда» — серія кумедних історій про коней і поні. У першій книзі головні герої поні Шоко і Кекс разом з іншими чотириногими їдуть у нову домівку. Але з цією садибою діється щось дивне: у стайні цілу ніч чути якісь моторошні звуки, а в селі ходять чутки, що там мешкають… привиди! Хочете знати, чим усе закінчиться? Тоді швидше беріться до книжки. Одне скажемо точно — нудьгувати не доведеться!
Якщо ви любите тварин, тим паче коней, але не знаєтеся на їхніх мастях, — час читати про Кекса. Саме так, про Кекса. Але не про кекс, який смачний і який випікають у духовці, а потім від нього не залишиться й крихти. Кекс — кінь. Такий же кінь, як і Шоко, Оле, Тоні чи Графиня. Серед них є поні – це Шоко й Кекс, є мерин — Оле, є гафлінгер — Тоні й найпрекрасніша з найкращих — Графиня. Ця вівсяна банда має мільйон ідей і сотні витівок на кожного. І їм точно ніколи бити байдики: потрібно ж спіймати привида, а для цього треба провести розслідування. Не смійтеся й не дивуйтеся: поні-детективи є. Тепер мені здається, що поні-детективи ефективніші, ніж люди-детективи. Після анотації можна подумати, що це точно весела й точно пригодницька історія. Це справді так, але ж якби все було настільки просто. Чотириногі та хвостаті друзі переїдуть на нову ферму, де на них чекатиме привид. Точніше, не на коней, а на їхніх двоногих друзів — родину Блюмляйнів. Звісно, Тоні, Кекс, Шоко, Оле та Графиня спіймають привида та зроблять так, що їм не доведеться знову кудись переїжджати. Адже нова ферма — це більш ніж добре: можна роздраконити макоцвітних кудкудакалок (ну класно ж Шоко назвав чванькуватих курок ), познайомитися з витонченою кицькою Амалією чи добрим псом Бруно або ж улаштувати справжні перегони. Не думайте, що це просто так повість. Якщо вона смішна, це ще не значить, що від неї тільки одна користь — сміх. Коли ви почнете плутатися, хто ж Тоні — мерин чи поні, чи це Шоко — мерин, не гафлінгер, висока ймовірність того, що ви полізете в Інтернет і будете шукати різницю між поні та гафлінгером. Також вас може збентежити словосполучення холоднокровний кінь. І ви знову ґуґлитимете, і прочитаєте, що є чистокровні коні, теплокровні (напівкровні) та холоднокровні. Перші — це ті, які не схрещувалися протягом усіх поколінь з іншими породами. У других кожні 4-5 поколінь потрібно приливати нову кров чистої породи, це верхові коні. А треті – ваговози. Це не занудство, не думайте. Дитячі книги, у яких головні герої тварини, часто змушують дізнаватися про цих тварин значно більше, ніж ви могли знати раніше. Як на мене, це найкраще в повісті «Вітер у гривці». Тепер — приємна новина для тих, хто не захоче розплутувати таємниці холоднокровності та теплокровності коней. У книзі дотепні ілюстрації та красиве оформлення. Ніна Дуллек намалювала книгу так, що кожного героя й кожну героїню хочеться роздивлятися. А портрети Шоко Суперпоні чи інопланетних коней – це щось особливе. Усі персонажі з характером, і всі різні. Наприклад, тільки Кекс робитиме голосний пу-ук і лише Графиня буде гордою й найкращою з найпрекрасніших. Проте тільки Тоні казатиме: «І шо вже гето такеє?» І цими своїми «щося єк бабахне», «вельми жєско», «гето-во?» добряче веселитиме й часто нагадуватиме Геґріда чи Великого Дружнього Велетня. Було б дуже нечесно, якби Суза Кольб написала лише «Вітер у гривці», і на цьому історія Графині, Шоко, Кекса, Тоні й Оле закінчилася. Але в серії «Вівсяна банда» сім книг, тобто попереду ще шість пригод, шість нових і таких же видатних витівок!
