П’ята книга про Моллі Мун і її компанію друзів-авантюристів – п’ята пригода. Але тепер із мандрівкою до Еквадору, вселенням у свідомість англійської королеви, розмовами з цуциком Петулькою і, зрозуміло, порятунком світу від чергової катастрофи. А починалося ж усе доволі спокійно: батьки знайшли гувернантку, аби та «підтягнула» знання близнюків Мун – Моллі й Міккі (трійця навіть була на екскурсії в природничому музеї). Проте міс Ганро виявилася не доброю-милою-привітною пані, а злою й лицемірною гіпнотизеркою. Насправді виховання дітей її мало цікавило, а от суперздібності Моллі – ще й як! Але якби міс Ганро не спокусилася змінити клімат Землі, Моллі і К^0 навряд би потрапили до ріки Коки в Південній Америці, познайомилися там з науковцем-відлюдником Басом, і чи довелося б їм рятуватися після падіння літака? Навіть від лиходійок і лиходіїв є користь – нові авантюри. У «Моллі Мун» від ВД «Школа» є 2 класичні родзинки: оформлення й переклад. Серію ілюструє Марина Пузиренко, і її яскрава графіка вирізняє вітчизняне видання від закордонних. Окремо дякую за респектні портрети тварин, а в 5 частині – собак: Петульку, Каніса, Макглоріана та Стенлі треба побачити  Мова ж перекладу не куца – легка й плавна, повість «іде» гарно. У перекладі Єлизавети Коротяєвої й Наталії Косенко текст не втратив «смаку»: він живий, його приємно читати й не зникли всі жарти, а комічні ситуації не здаються вимушеними. Наприклад, один із цікавих мовних нюансів: кожен знає російську печальку (сумовинку), а в українському перекладі використали симпатичну бідульку. Ще дещо про серійний формат пригод Моллі Мун. Зазвичай, коли історія складається з кількох порівняно самостійних частин, наступні книги пасують перед попередніми. Або сюжет уже не такий цікавий, або про героїв вифантазовано все, що можна було. На щастя, Джорджії Бінг не бракувало уяви й під кінець серії про Моллі так само цікаво читати, як і на початку. Проте не сама фантазія на руку авторці. У передостанній частині Джорджія Бінг зробила головною темою насущне питання – екологічну безпеку людства. Тобто книжку можна читати й для розваги (прикольність і симпатичність самого сюжету, гумор – усе на місці), і трішки глибше, задумуючись про проблеми вирубування реліктних лісів, убивств ендеміків, використання надмірної кількості хімікатів – усього, що посилює парниковий ефект. Через це «Моллі Мун і мистецтво перетворення» – той випадок, коли авторська післямова не менш важлива за сам твір. Джорджія Бінг вирішила не подякувати причетним до появи цієї книги, не розповісти про історію створення, а додатково наголосити на темі повісті: за фасадом веселої пригодницької історії ховається серйозний заклик і щире прохання врятувати Землю, поки не пізно.