«Рубінову книгу» видали у 2007 році в Німеччині. Рівно через десять років вона вийшла українською. І саме вчасно. Вчасно, тому що я досі не бачила екранізації. А тепер на канікулах і з чистою совістю після прочитання всіх трьох романів можна й фільми дивитися. І потім ще раз читати книги. Українське видання «Timeless» можна перечитувати часто... Ох, воно прекрасне! Прекрасне в усьому! Ґвендолін і Ґідеон рятують світ. А Ґвендолін, до того ж, намагається розгадати особливу для неї загадку — що ж давно відбулося з Люсі й Полом? Але якби закохані могли займатися тільки цими справами чи спокійно елапсувати в минулі століття… Так, порятунок світу — це ще не найскладніше. Найпроблемніше й найважливіше для Ґвендолін — це вижити. Якими б, можливо, симпатичними на перший погляд не здалися пані та панове з вісімнадцятого століття, якими б красивими не були сукні мадам Россіні, але граф Сен-Жермен нічого доброго для Ґвендолін не підготував. Чесно кажучи, зовсім не хочеться прощатися з цими героями. Не віриться, що пригоди Ґвендолін і Ґідеона закінчилися. Хоча я таки найбільше сумуватиму за привидом-горгульєю Ксемеріусом, який усім і завжди говорив, що він — демон. А не просто якийсь вам привид  І навіть за противною двоюрідною сестрою Ґвендолін Шарлоттою сумуватиму. Але… за Шарлоттою, може, і не сумуватиму  Проте чим же особливе українське видання? Перше — це красиве оформлення. Кожну частину трилогії хочу гортати знову, а кожною ілюстрацією милуватися. За всі ці чорні візерунки, заставки й чарівні обкладинки респект Наталі Переходенко  Друга родзинка українських «вічних» книг – переклад. Якщо це історія, у першу чергу орієнтована на підлітків, то й мова романів повинна бути відповідною — сучасною, такою, щоб тинейджерка й тинейджер не кривилися, читаючи книгу, мовляв, вона нудна та якась несправжня, не щира. Гадаю, і самій авторці сподобалося б, як спершу йде репліка «Атас, сексот прийшов!», а за нею – «Юна леді! Якщо Шарлотта дізнається про це!..» Ігоря Андрущенка вже можна полюбити за такий переклад  Так і хочеться сказати словами одного з перекладених ним героїв: «Респект, малий!» Для читачів, які вишукують у книгах «родзинки», додам. Окрім усієї цієї мовно-оформленнєвої краси і в трилогії «Timeless» загалом, і в заключній частині зокрема, постійно згадуються чи то гурти й музиканти, чи то твори й фільми. Від Ріхарда Ваґнера до АВВА, від «Ромео і Джульєтти» до цитувань нобеліантки й пулітцерівки Перл Бак, від «Десяти речей, які я в тобі ненавиджу» з Гітом Леджером і Джулію Стайл до «Герцогині» з Кірою Найтлі й Рейфом Файнзом! От і доказ, що підліткові романи — це не просто й не лише класні історії для пубертатноперіодних читачів, а оригінальний стимул поґуґлити щось цікаве з книжки.