Твір був написаний у 1944 році і мав на меті показати західному суспільству справжнє обличчя Радянського Союзу, який, прикриваючись облудною пропагандою і ніби-то соціалістичними ідеями, насправді здійснював репресії над мільйонами власних громадян, водночас прагнучи увесь зовнішній світ перетворити на один великий концтабір за власними лекалами.
Джордж Орвелл (1903–1950) – англійський письменник і публіцист, який став знаменитим завдяки найвідомішому роману в жанрі антиутопії «1984», де він змалював жахливе тоталітарне суспільство майбутнього, а також повісті «Колгосп тварин», де в алегоричній формі розповів про часи становлення СРСР.
На жаль, на тлі цих знаних книжок для багатьох читачів і досі лишається в тіні інший доробок Орвелла – романи, в яких письменник з властивими йому спостережливістю, проникливістю і гумором описує життя в період між двома світовими війнами минулого сторіччя і розмірковує над питаннями, які є актуальними й донині – взаємовідносини людини й суспільства, чи можна оголосити війну суспільним нормам і цінностям і не програти в ній, чи залежить свобода творчості від побутових умов і наповненості кишені. Саме таким є його твір «Нехай квітне аспідистра» – роман про те, як одного разу у міжвоєнному Лондоні людина мистецтва оголосила війну грошам і що з того вийшло.
Гроші – вони все вирішують, все контролюють, відчиняють двері пристойних будинків і салонів, знайомлять з потрібними людьми, наділяють їхнього господаря чарівною здатністю подобатися жінкам і друзям, вони, по суті, і є саме життя. Але хіба так має бути? Хіба має життя людей аж так залежати від грошей, а надто від їх браку? Чи можливо, живучи в сучасному суспільстві, позбутися нав’язливої влади грошей, оголосити їм війну, а заодно й усім ознакам «надійності», «порядності» і «благопристойності», головним символом яких є аспідистра, чиї отруйно-зелені пагони стирчать з горщиків у вікнах кожної пристойної оселі?
Молодий талановитий поет Гордон Комсток веде особисту затяту війну з аспідистрою і з усім, що вона собою символізує – владою грошей і нудьгою благопристойності. Він вважає, що звільнившись від влади грошей, зможе повністю присвятити себе творчості. Але воювати з грошима і благопристойністю було завжди непросто, особливо якщо ти живеш у міжвоєнному Лондоні 30-х. Війна з аспідистрою, війна з грошима, війна із самим собою – чи можлива тут перемога, а якщо й можлива, то якою ціною?
Джордж Орвелл (справжнє ім’я — Ерік Артур Блер) — англійський прозаїк, есеїст, журналіст і критик. Його творчість характеризується пронизливою соціальною критикою, опозиційністю до тоталітаризму та відвертою підтримкою демократичних прагнень людства. Автор та популяризатор в політичному дискурсі терміна «холодна війна».
Повість «Колгосп тварин» — один із найвідоміших у світі алегоричних творів — вперше опублікована 17 серпня 1945 року. За словами Орвелла, у книзі описано події революції 1917 року в Російській імперії й становлення епохи сталінської диктатури в Радянському Союзі. Орвелл був нещадним критиком Йосипа Сталіна і ворогом сталінізму ще з часів громадянської війни в Іспанії. Орвелл вважав, що у Радянському Союзі панує жорстока диктатура, заснована на культі особистості та посилена пануванням терору. Легковпізнавані персонажі та події книги дають можливість поглянути на криваві та страшні сторінки історії нашої держави з нової точки зору, та отримати щеплення від ідей комунізму на багато поколінь вперед.
Джордж Орвелл (справжнє ім’я — Ерік Артур Блер) — англійський прозаїк, есеїст, журналіст і критик. Його творчість характеризується пронизливою соціальною критикою, опозиційністю до тоталітаризму та відвертою підтримкою демократичних прагнень людства. Автор та популяризатор в політичному дискурсі терміна «холодна війна».
«1984» — без сумніву, найвідоміша в світі антиутопія, вперше опублікована в 1949 році. Книга оповідає про життя Вінстона Сміта, низькорангового члена Партії, який розчарований повсякденним життям та всюдисущими очима Партії та її зловісного очільника — Старшого Брата. Старший Брат контролює всі аспекти життя: впровадив спрощений новоговір, намагаючись повністю задушити навіть можливість спротиву системі; криміналізував думкозлочини, щоб люди навіть помислити не сміли про бунт проти влади. Партія контролює все: що люди читають, говорять, роблять, погрожуючи відправляти неслухів до страхітливої «кімнати сто один». Орвелл надзвичайно виразно та яскраво досліджує теми контролю за засобами масової інформації, нагляду уряду, тоталітаризму та того, як диктатор може маніпулювати та контролювати історію, думки та життя таким чином, що жодній живій душі не вдасться уникнути невсипного ока Старшого Брата.
Джордж Орвелл (1903–1950) – англійський письменник і публіцист, який став знаменитим завдяки найвідомішому роману в жанрі антиутопії «1984», де він змалював жахливе тоталітарне суспільство майбутнього, а також повісті «Колгосп тварин», де в алегоричній формі розповів про часи становлення СРСР.
На жаль, на тлі цих знаних книжок для багатьох читачів і досі лишається в тіні інший доробок Орвелла, зокрема роман «Донька пастора», в якому письменник з притаманною йому спостережливістю і глибиною розмірковує над питаннями віри та її втрати, оповідає про тамоване прагнення іншого життя і несвідомий пошук свободи від лабет та умовностей суспільства англійської провінції 30-х років минулого сторіччя. Це часом жорстка, часом сентиментальна розповідь про напередвизначеність долі, про неочікувано здобуту свободу і про страх перед нею, який інколи настільки великий, що добровільне повернення до звичної в’язниці безпросвітних буднів сприймається як вище благо. Врешті-решт, це роман про парадоксальність і суперечливість людської вдачі, а отже, деякою мірою, про кожного з нас.
Дороті Хейр – донька превелебного Чарлза Хейра з усіма класичними наслідками на взірець ведення домашнього господарства, порядкування скромним церковним бюджетом, догляду за часто дратівливим і невдячним батьком і обов’язковими відвідинами пастви Англіканської церкви, яка поступово здає свої позиції серед вірян, поступаючись модернішим конфесіям, які не настільки відстали від віянь часу. А ще Дороті Хейр досі незаміжня, хоча вже невдовзі переступить поріг, який відділяє молодість від зрілості, що, звісно, не додає їй оптимізму щодо перспектив свого подальшого життя.
Так би й не побачила Дороті у своєму житті нічого, окрім маленького англійського містечка, без жодних перспектив бодай колись змінити чи навіть розірвати осоружне коло свого не надто радісного життя, якби не дивна випадковість, яка вириває її із цієї сірої одноманітності і жбурляє у вир геть іншого життя – тяжкого, химерного, виснажливого, але такого справжнього…
У романі «Донька пастора» Орвелл розмірковує про життя без вибору, про безвихідь, коли страх того, що нічого й ніколи не зміниться, співмірний страхові змін, врешті-решт про те, що, опинившись на волі, колишні ув’язнені часто знову прагнуть повернутися до в’язниці одноманітної напередвизначеності, бо, окрім усього, справжня свобода ще й має властивість лякати.
Четверо знаменитих братів і сестер влаштовують епічну вечірку на завершення літа… Мине лише двадцять чотири години, а їхні життя зміняться назавжди.
Малібу. Серпень 83-го. Довгоочікуваний день традиційної літньої вечірки в Ніни Ріви. Потрапити на вечірку хочуть всі – адже всім кортить побувати в зірковому товаристві Рів. Ніна – талановита серферка й фотомодель. Брати Джей і Гуд – чемпіон з серфінгу й видатний фотограф. І їхня маленька пестунка, Кіт. Цю четвірку обожнюють не в лише в Малібу, але у всьому світі – тим паче, вони нащадки легендарного співака Міка Ріви.
От тільки цьогоріч Ніні зовсім не хочеться, аби цей день настав. Гуд теж не в захваті, Джей, навпаки, рахує хвилини, а Кіт має кілька секретів.
Вже опівночі вечірка цілковито вийде з-під контролю. А вранці особняк ущент згорить. Але до того часу рікою тектиме спиртне, гратиме музика, відкриватимуться таємниці й любовні історії, в яких народжувалися й якими жили кілька поколінь цієї родини. Допоки на світанку не спалахне перша іскра.
«Світанок Малібу» – це історія про одну незабутню ніч. Ніч, коли кожен зазирне в скриню, успадковану від попереднього покоління. Ніч, коли кожен мусить обрати, що з того спадку залишити собі, а що – залишити в минулому.
Скарби бувають дивними — як-от бивень мамонта чи прадавня мотика. Бувають втраченими чи й зовсім вигаданими, і навпаки — знайденими дивовижним чином. Авторка зібрала цілу скриню історій про скарби, пов’язані з Україною, і не ховає її, а ділиться з нами. Обережно: після прочитання може з’явитися потяг до розкопок.
«РАЛІ» – це гра про автоперегони. Учасники заїзду пересуватимуться гоночною трасою, на якій будуть зустрічатися різні перешкоди. Такі як: скелі, мости, дерева, болота, піски, ями, а також – проколи коліс. Кожна з них завдаватиме вашому авто певного пошкодження. Це фіксуватиметься на ігровому планшеті, який буде в наявності у кожного гонщика. Також, на цьому планшеті, гравці здійснюватимуть перемикання передач i, за допомогою таблиці швидкостей, зможуть переміщувати автомобіль. Учасникам необхідно буде постійно слідкувати за технічним станом свого авто. Оскільки, вчасно не провівши ремонт, вони ризикують продовжувати рух на низьких передачах.
Так, рухаючись по трасі, з дотриманням усіх правил, гравці повинні пройти два кола. Переможцем стає той, чия фішка першою перетне межу «Старт-Фініш».
Після зустрічі з Айстром, старим солдатом, що живе самотою у відьомському сховку, Піллі, Карен і Дуб ізнову вирушають на пошуки раю. На жаль, дівчата вже не чують голосів амурдів, які остаточно покинули ці землі…
Та раптом до них доноситься слабкий шепіт! Троє мандрівників вражені, адже він лине зі зруйнованого села… У вовка погане передчуття, і не дарма: вони знаходять грубо викопані рослини. Це пастка Закума! Піллі й Карен удається втекти, але Дуба полонили. Чи зможуть вони врятувати його?
