Замовлення тимчасово не приймаємо.
Бородатий Тамарин — видавництво нонфікшену та наукової фантастики, засноване у листопаді 2022 року сім’єю Кідруків.
"Ми не ганяємося за бестселерами, а добираємо книжки, які читаємо самі й яких, на нашу думку, не вистачає українському ринкові. Й найважливіше — ми серйозно заморочуємося."
2141 рік. Людство на Землі ще не оговталося від хвороби клодис, що призвела до найбільшої за пів століття пандемії, коли з’являється новий патоген, який інфікує винятково вагітних жінок. Група вчених-імунологів намагається з’ясувати, що він таке і чи пов’язана його поява з нейтринними спалахами, зафіксованими довкола планети.Чисельність населення марсіанських Колоній перевищує сто тисяч мешканців, і третина з них народжені на Марсі. Вони програють суперспеціалістам із Землі боротьбу за робочі місця в наукомісткій економіці Марса і змушені гарувати, мов раби, на низькокваліфікованих ручних роботах. Що більше їх сягає повноліття, то дужче вони прагнуть змін, не усвідомлюючи, що ці зміни ставлять під загрозу саме існування Колоній.
Лісові пожежі, що не вщухають у Каліфорнії. Теплові хвилі, які вже стали сезонними в Європі. Танення льодовиків, що не припиняється в Арктиці й Антарктиці. Підвищення температури нині — це екологічна загроза найвищого порядку, яка зумовлює всі інші наслідки кліматичної кризи.
У своїй новій книзі Джефф Ґуделл, письменник і редактор журналу Rolling Stone, який десятиліттями працював у сфері екологічної журналістики, пояснює, чому весна настає на кілька тижнів раніше, а осінь — на кілька тижнів пізніше, і який уплив це матиме на все, починаючи від продуктів, якими ми харчуємося, і закінчуючи хворобами, на які хворіємо.
Це книга про те, що трапиться з нашими життями та нашими громадами, коли температура типового літнього дня сягатиме 45 °C замість нинішніх 30 °C. Майстерно поєднуючи новітні наукові дані з розповідями очевидців на місцях, Ґуделл порушує важливі питання та демонструє, як сильно екстремальна спека змінює наш світ.
Чому ми старіємо? Чи правда, що більшість бактерій нешкідливі? Яка користь із мертвого восьминога у нічному клубі? Макс Кідрук відповідає на ці та інші запитання у своїй новій книзі.
«Теорія неймовірності» створена на основі сценаріїв однойменного науково-популярного радіоблогу, випуски якого виходили в ефірі «Українського Радіо» у другій половині 2021-го. Книга містить сімдесят історій, які розвінчують розповсюджені міфи, а також пояснюють різноманітні технології, події та явища з погляду науки. Якими насправді були тиранозаври, чому не варто будувати сонячні електростанції в Сахарі, чи існують додаткові просторові виміри тощо. Всі ці історії прості та лаконічні, й водночас — вони вражають. Кожна відкриває щось нове — неймовірне та захопливе. Щось таке, чим можна похизуватися на побаченні або ж обговорити з друзями.
Спочатку була темрява.
Протягом перших 400 тисяч років після Великого вибуху Всесвіт був щільним і непрозорим. Зрештою він охолов достатньо, щоб фотони світла могли вільно мандрувати крізь простір, хоч на той час у ньому ще не існувало нічого, що би світило. Цей період називають космологічними Темними віками. Упродовж сотень мільйонів років у цілковитій пітьмі хмари розрідженого газу скупчувались і стискалися в розжарені сфери. І якоїсь миті у надрах однієї з таких сфер розпочалася термоядерна реакція — спалахнула найперша зоря, й темрява вперше в історії відступила перед світлом. Це був початок космосу, яким ми його бачимо сьогодні. Це був період, коли хаос Великого вибуху змінився порядком, відкривши шлях до планет, комет, супутників і, зрештою, життя.
Книга Емми Чепмен проливає світло на ці темні часи, змальовуючи історію перших зірок, у сотні разів більших і в мільйони разів яскравіших за Сонце, самотніх гігантів, які бурхливо палали й помирали молодими у надпотужних вибухах. Науковиця пояснює, як формувалися ці зірки, чому вони були такими незвичайними та що вони можуть розповісти про сучасний Всесвіт. Вона також запрошує поглянути на величезні нові телескопи, які зазирнуть у минуле, шукаючи сліди таких зірок, і перенесуть цей період в історії Всесвіту з теоретичної фізики у спостережну астрономію.
Ми часто дивимося на Марс як на найперспективніше місце для пошуку життя поза межами Землі, однак нещодавні дослідницькі місії засвідчили, що найбільш придатні для життя тіла Сонячної системи розташовані значно далі в глибинах космосу. Під льодяною кіркою супутників Юпітера, Сатурна і Нептуна ховаються величезні підповерхневі океани, що разом містять у 50 разів більше рідкої води, ніж усі океани на Землі. Нижня поверхня цієї крижаної кори — це наче морське дно, лише перевернуте догори ногами, там цілком може існувати багате екологічними нішами середовище. Спираючись на власні дослідження земних океанів, Генд розмірковує про те, що таке життя, які інструменти потрібні для його пошуку, а також — яким воно може бути у тих далеких крижаних світах.
«Океани поза межами Землі» — це захоплива наукова розповідь про те, як поєднання планетознавства, біології й інженерії розширює наше розуміння космосу, океанів і, власне, самого життя.
За останні двадцять років вивчення динозаврів перетворилося на справжню наукову дисципліну. Нові технології розкрили секрети, приховані в доісторичних кістках, які раніше годі було передбачити. Тепер ми можемо визначати колір динозаврів, силу їхнього укусу, максимальну швидкість і навіть те, чи піклувалися вони про дитинчат.
У книзі «Динозаври. Новий погляд» провідний світовий палеонтолог, професор Брістольського університету, Майкл Джеймс Бентон розповідає, як найновіші винаходи змінюють наше уявлення про динозаврів, перетворюючи палеобіологію зі сфери туманних припущень на одну з найточніших біологічних наук. Серед іншого в книзі розповідається про те, як знаходять і розкопують останки динозаврів, і як за скам’янілими рештками реконструюють їхні кольори, зріст, раціон та поведінку. Розповідь Бентона доводить, що динозаври, хоч і давно вимерли, все ще залишаються частиною нашого світу.
У 1978 році першу групу астронавтів космічного шатла — двадцять дев’ять чоловіків і шість жінок, які проведуть в НАСА найбурхливіші роки програми космічних шатлів — представили публіці. Серед них був полковник ВПС США Майк Маллейн, який у своїх мемуарах «Верхи на шатлі» розвіює героїчний ореол навколо корпусу астронавтів і зображує їх такими, якими вони є — звичайними людьми.
Історії Маллейна часом непристойні, часто комічні, але завжди цікаві. Він яскраво описує всі аспекти досвіду астронавта, та є жорстоко чесним у своїй критиці керівництва НАСА, чия помилка призвела до катастрофи «Челленджера» у 1986 році та загибелі чотирьох членів його групи. «Верхи на шатлі» — це весела, щира історія життя в усій його доленосній невизначеності.
