Замовлення тимчасово не приймаємо. Проводяться технічні роботи.
Ольга Кобилянська (1863–1942) — буковинська феміністка, авторка повістей та оповідань про проблеми українського жіноцтва. Її творча спадщина велика й різноманітна.
Повість «Земля» — вершина реалізму письменниці. Головний герой Івоніка Федорчук шанує та береже землю, тяжко працює на ній усе своє життя, плекаючи надію, що вона принесе щастя його синам. Але ж ця боротьба, яка роками точилася в його родині, призвела до трагедії, до братовбивства.
Ім’я Наталени Королевої оповито легендами й загадками. Письменниця не залишила нам жодних документів — лише неймовірну автобіографію та художні твори, які називала «життєписом». До таких належить і «Без коріння» — повість із життя вихованок Київського інституту шляхетних дівчат. Головна героїня, чужинка, уважно придивляється до всього довкола неї і вловлює те, що ховається від інших. У цьому екзотичному коктейлі є і роман виховання, і тонкий психологізм, і київські реалії початку ХХ століття, і ностальгія за юністю. Спробуйте скуштувати і визначити, скільки серед його інгредієнтів правди й легенди, — ось вам загадка, яку залишила Королева.
Пантелеймон Куліш написав свій перший роман у 23 роки. Молодий автор саме вивчав історію України й зачитувався творами Вальтера Скотта. Тому його «Михайло Чарнишенко, або Україна вісімдесят років тому» — це ще й перший український історичний пригодницький роман. Події відбуваються в другій половині ХVІІІ століття — часи занепаду Гетьманщини. Звертання до минулого, напружена дія, гостра інтрига, романтичні пристрасті, демонічні натури, безжальний вибір, що постає перед головним героєм, і сувора доля, яка карає тих, хто не шанує історії і традицій, — усе це елементи «вальтерскоттівського» рецепта і дух романтизму, який панував у тогочасній культурі.
Ніна Бічуя дебютувала в шістдесятих разом з Євгеном Гуцалом, Григором Тютюнником, Валерієм Шевчуком. У цій книжці зібрано найзнаковіші її твори «Дрогобицький звіздар», «Камінний господар», «Килим на три квітки» та інші.
Перед нами, ніби в калейдоскопі, постають події історії України: гайдамаки, яких після поразки гонять з Умані у Львів, правління князя Данила Галицького, життя Лесі Українки, смерть Сталіна. Але у фокусі письменниці не стільки історичне тло, скільки питання: що відчувають люди, які живуть у той період, як ці історичні події впливають на них і як людина бачить себе в історії? Чи залишається страх перед тираном, коли сам він гине? Якою могла бути Леся Українка? Зрештою, як відкривається письменник чи письменниця, дістаючи з пам’яті болючі спогади свого життя?
Так історичні сюжети переплітаються з простими замальовками із життя, творячи тло для діалогу про історичний і персональний досвід.
Відомий український письменник Іван Нечуй-Левицький (1838—1918), автор повістей та оповідань з народного життя, у романі «Хмари» (1874) звертається до теми української інтелігенції. Символічною є назва роману, бо хмари — то своєрідне уособлення національного гноблення та придушення української культури. У цій атмосфері моральної задухи формується характер головних героїв. Це люди широких прогресивних поглядів, які, незважаючи на всі перепони, своєю просвітницькою діяльністю здіймають хвилі національної свідомості народу та розганяють «хмари», прагнучи до світла...
Коли сімнадцятирічна Яна потрапляє в Токіо, місто своєї мрії, вона хоче залишитися тут назавжди. Але зовсім скоро дівчина переконається в тому, до яких жахливих наслідків може призвести таке бажання. Одна частина героїні через містичне розділення ніби застрягає у зачарованому колі й опиняється замкненою в Шібуї — гамірному районі Токіо, центрі японської поп-культури з безліччю торгових центрів та розважальних закладів, відомому своїм нічним життям.
Поки молодша версія Яни блукає містом, потрапляє в дивні ситуації та шукає шлях, як повернутися додому, двадцятичотирирічна Яна вивчає японістику в Празі, відчайдушно мріє потрапити до Японії та разом із диваком-докторантом намагається перекласти японський твір. Доля його автора, загадкового й маловідомого письменника Кійомару Кавашіти, матиме більший вплив на розвиток подій, ніж Яна навіть могла собі уявити...
Улі здається, що її зрадили всі — мама, тато, подруга й коханий хлопець, що всюди й у всьому — фальш та обман. І вона не знаходить іншого виходу, як замкнутися у власній кімнаті, щоб назавжди відгородитися від цього оманливого і зрадливого світу. Навіть у дистанційну школу записалася. Дрон утратив після автокатастрофи маму, здатність ходити, перспективи в спорті, кохання. Він не може терпіти жалісливих поглядів, тому не покидає дому. Опинившись у пастці самотності, обоє страждають без любові. Не зізнаючись навіть собі, шукають її. Уля читає книжки із психології й пише повість, навіть намагається дружити з папугою, який до неї прибився. Дрон затято бореться з недугою й опановує кіноблогерство. Якимось дивом вони познайомилися. І в кожному з них трепетно завібрувала цікавість до життя й несміливо ожила надія на кохання.
Відомий український письменник Іван Нечуй-Левицький (1838—1918), автор повістей та оповідань з народного життя, у романі «Хмари» (1874) звертається до теми української інтелігенції. Символічною є назва роману, бо хмари — то своєрідне уособлення національного гноблення та придушення української культури. У цій атмосфері моральної задухи формується характер головних героїв. Це люди широких прогресивних поглядів, які, незважаючи на всі перепони, своєю просвітницькою діяльністю здіймають хвилі національної свідомості народу та розганяють «хмари», прагнучи до світла...
