Українська байка в її кращих зразках — у творчості Г. Сковороди, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Л. Глібова, М. Старицького, Б. Грінченка — успішно розвивалася завдяки органічним зв’язкам з фольклорними традиціями.

 

Овіяні народною мудрістю, байки українських письменників в алегоричних образах засуджували несправедливість суддів, зажерливість та хабарництво чиновників, необмежену панську сваволю, із співчуттям зображували безправне становище бідняків, їхні мрії та надії на краще життя, вихваляли кмітливість і дотепну вдачу українського народу. У цьому їх сила і незгасна, невмируща життєвість.