Піранезі живе в Будинку. І, можливо, жив завжди.
День за днем він чітко й сумлінно фіксує у своїх зошитах дива Будинку: лабіринт зал, незчисленні тисячі статуй, припливи, що з гуркотом підіймаються сходами, хмари, що поволі снують горішніми залами.
По вівторках і п’ятницях Піранезі бачиться зі своїм другом, Однодумцем. У інший час офірує Мертвим їжу й латаття. Але здебільшого він на самоті.
На хідниках починають з’являтися послання, нашкрябані крейдою. В Будинку знайшовся новачок. Але хто це й чого він хоче? Друг він чи несе руйнацію й божевілля, як стверджує Однодумець?
Доводиться шукати загублені тексти, розкривати таємниці. Світ, який Піранезі вважав знайомим, стає химерним і небезпечним. Краса Будинку безмірна; добрість його нескінченна.
