Відправка замовлень - 2 липня
Два світи, реальний і віртуальний, у майбутньому живуть поряд у складних взаєминах. У старому реалі начеб усе гаразд, у новому теж розвиток і щастя мешканців, про яких дбає нібито ШІВ, могутній і чудовий штучний інтелект вірти. Однак усе не зовсім таке, навіть зовсім не таке, яким бачиться, ковзаючи поглядом поверхово. Куди все рухається, що за невблаганна сила загрожує людству двох світів?
Уявіть собі історію першого контакту. Уявіть, що цей контакт стається в далекому минулому, знайомлячи пілотів не знаних нам іншоходів зі священниками-схоластами, лицарями із гірських замків та простими орачами, які міряють час лойовими свічками, храмовими святами та переміною пір року.
Чи зможуть прибульці пояснити, що вони не демони? Чи повірять їм селяни? Як відправити дивних «прочан» додому, якщо їхній корабель не має ні коліс, ні вітрил? За героями цієї оповіді стежать уважні очі філософа, єпископа та барона-розбійника. А ще — на відстані 650 років — істориків, фізиків та бібліотекарів. Розлогі міркування одних, розбавлені цитатами із Святого Письма та епічних пісень, тісно переплітаються з поквапливими діалогами інших. В їхній заочній дискусії крізь сторіччя народжуються чудо відкриття, травма втрат, захоплення любові, істина і неодмінно — шлях до зірок.
Український дебют Майкла Флінна, інженера, статистика, а ще — лауреата меморіальних премій Стерджена (1998) та Гайнлайна (2003). Його роман — номінант на «Г’юґо-2007» та переможець найпрестижнішої японської НФ-премії «Сейюн-2011».
Спалахи ― катастрофи нез’ясованого характеру ― перетворили колись квітучий півострів Кіммерик на попіл. Дешт ― світ нового порядку. Мешканці землі, яким вдалося вижити, стали засоленими, а з летючої станції «Мати Вітрів» на померлий світ дивляться Старші Брати. Один із них, Талавір, отримує завдання розслідувати вбивство, а також знайти Золоту Колиску ― таємничу зброю, розроблену вченим Мамаєм. Та, ступивши на висушену твердь Дешту, він уже не зможе повернутися. Талавір муситиме пройти випробування нищівною правдою, що виявиться страшнішою за гарячий всезнищенний суєр. Солоні гранули на скривавлених пучках древніх богів розкажуть свою історію, історію спопелілого світу…
Світ войовниці Спенси перебуває під загрозою вже сотні років. Інопланетна раса креллів проводить атаку за атакою з неба у нескінченній кампанії зі знищення залишків людської раси. Єдиний захист людства — піднятися на свої кораблі і битися з ворогом у небі.
Спенса, дівчина-підліток, завжди мріяла бути однією з них, злетіти над Землею і довести свою хоробрість. Але її доля переплетена з долею батька — пілота, який загинув багато років тому, несподівано покинувши свою команду, через що шанси Спенси вступити до льотної школи стали майже нульовими. Ніхто не дозволить Спенсі забути, що зробив її батько, але вона все ще сповнена рішучості літати.
Коли вона знаходить уламки стародавнього корабля, то розуміє, що ця мрія може стати реальністю — за умови, що вона зможе відремонтувати корабель, пройти льотну школу і (можливо, найголовніше) переконати дивну машину допомогти їй. Тому що цей корабель, як виявилося, має душу...
Третя книга циклу «Війна старого»
Всесвіт, звісно, нескінченний, але кількість планет, придатних для життя людини, на диво мала, і так уже вийшло, що космос аж кишить іншими розумними расами, які також претендують на ті світи. Лише лічені раси розділяють концепцію сумісного співіснування, і до їх числа людство не належить. Ми за них б’ємося, і планети, придатні для заселення, переходять із рук в руки, поки хтось не вчепиться так, що не відірвати. Впродовж двох сторіч людство спромоглося закріпитися таким чином на кількох десятках світів, але куди частіше нам давали по голові. Ані перший, ні другий результат друзів нам не додав.
У такому світі я провів шість років. Я бився і ледь не загинув, причому не раз. У мене були друзі, більшість яких я втратив, але деяких удалося врятувати. Я зустрів жінку, до болю схожу на ту, з якою я ділив життя на Землі, але яка, проте, була осібною персоною. Я захищав Союз Колоній і свято вірив, що допомагаю людству вижити у цьому Всесвіті.
Мене звуть Джон Перрі. Мені вісімдесят вісім. На цій планеті я живу майже вісім років. Тут мій дім, який я розділяю із своєю дружиною та названою дочкою. Ласкаво просимо на Гекльберрі. У цій історії вона буде черговим світом, який я залишив позаду. Але не останнім.
