Краса і сила, любов і боротьба, незламна воля і глибина почуттів: герої «Захара Беркута» зіткані з протилежностей, що дивовижними візерунками поєдналися в їхніх душах. Народжені надихати й перемагати, вони переконані, що «Лиш боротись — значить жить!».
Інтелектуальна, почуттєва й актуальна — класика, що наснажує тих, хто сміливо дивиться в майбуття.
Вишуканість, драматизм і вічне прагнення більшого: Ольга Кобилянська — мисткиня, чиї слова звучать наче музика. Її твори сповнені сонячним світлом і вільним подихом вітру, її героїні — як натягнуті струни: здається, мить — і мелодія змовкне, та попри все вона розливається далі, торкаючись самої душі.
Відверта, пронизлива і сучасна — класика, що по-справжньому відкривається тим, хто вміє відчувати.
Змінюються історичні декорації, та психіка людини залишається майже незмінною. Чи не так само, як головний герой роману Яків Михайлюк, і тепер людина часом розчаровується в юнацьких ідеалах і сходить на шлях вигоди, індивідуалізму й чуттєвих насолод? Чи не так само шукають деякі жінки успішного заміжжя, не гребуючи задля цього нічим? Чи не такою самою залишається у віках батьківська любов?
Володимир Винниченко в романі «Записки Кирпатого Мефістофеля» досліджує питання розуму й інстинкту, сім’ї та розлучення, опіки над дітьми й абортів, обов’язку та особистих бажань, закоханості й любові, високих поривань і загрузання в болоті повсякденності. Тонкий психологізм роману ставить його на один щабель із безсмертними творами світової класики.
«Кайдашева сім’я» поєднує в собі неперевершений гумор, яскраві українські образи, неповторний національний колорит і нотку смутку. Повість побачила світ 150 років тому, а й досі не втратила своєї популярності. У світовій літературі мало який твір може похвалитися такою славою серед багатьох поколінь.
Імена героїв повісті для українців стали загальними, п’єси за цією книжкою не сходять зі сцен театрів, а нещодавно на екрани вийшов серіал, який переніс персонажів «Кайдашевої сім’ї» в сучасне життя.
Чому ж ми так любимо цю книжку? Бо вона про нашу здатність весело ставитися до життя, про наші стереотипи, примхи, хиби та слабкості. Про те, що нас єднає та розділяє. Про нашу різноманітність і вміння бути сильними в будь-якій ситуації.
Ім’я Івана Петровича Котляревського (1769—1838), засновника нової української літератури, пов’язують, у першу чергу, з його поемою «Енеїда» (1798), яка вже понад двісті років зачаровує читачів. Це була перша друкована українська книга, написана народною мовою, перша національна поема. Запозичивши сюжет античної поеми Вергілія, Котляревський наповнив цей твір дотепним українським гумором, повір’ями, звичаями, картинами воєнного і мирного життя, описом одягу, страв — усе це надає поемі яскравого національного колориту. «Енеїду» сміливо можна назвати своєрідною енциклопедією українського побуту кінця XVIII — початку XIX століття.
