Замовлення тимчасово не приймаємо.
«Моє життя» — автобіографія першої жінки - прем’єр-міністра Ізраїлю Ґолди Меїр. Це відверта книга, яка розкриває особистість та цілі авторки. Практичний ідеалізм Меїр можна побачити в таких проявах її політичних зусиль, як рішуча пропаганда допомоги по безробіттю. Робота, яка мене "найбільше хвилювала і цікавила", — пише вона, — це "проекція основних соціальних принципів у приземлену повсякденність життя".
New York Times and Los Angeles Times Bestseller
Питання нестачі придатної до використання води стає кожного дня все більш і більш актуальним. Двадцять відсотків населення Землі — тобто 1,5 мільярда людей — стануть першими жертвами глобальної водної кризи; 600 мільйонів уже почали відчувати дефіцит води. Зрештою, трансформація чекає 60 відсотків земної суші.
Наявний водний ресурс та стрімко зростаючий попит на нього ведуть до кризи ресурсу, яка тягне за собою цілу вервечку проблем: від зростання вартості видобутку енергії, до підвищення цін на продукти харчування, сповільнення економічного розвитку, підвищення соціальної нерівності й врешті-решт політичної нестабільності.
Ізраїль може слугувати взірцем у вирішенні цієї проблеми браку води. 60% його території займає пустеля, однак у країні води не просто вдосталь, — ізраїльтяни ще й діляться нею зі своїми сусідами. «Нехай буде вода» базується на ретельних дослідженнях та сотнях інтерв’ю і розповідає про методи й інновації, які дозволили Ізраїлю стати світовим лідером у царині водних технологій. Ізраїльські інновації торкаються майже всіх галузей водного профілю і охоплюють опріснення морської води, складні технології зрошення, передові методи очищення стічних вод, системи обліку витрати води й виявлення протікання та цілий набір технологій забезпечення енергоефективності. Приклад Ізраїлю також продемонстрував, що реальне ціноутворення — це найефективніший інструмент економії водних ресурсів. «Нехай буде вода» також розповідає невідомі історії про те, як співпраця у сфері водних систем може налагодити дипломатичні зв’язки та сприяти єдності. Примітно, що не так давно, ворожий зараз Іран покладався на Ізраїль в питанні управління своїми водними системами, а доступ до водних ноу-хау Ізраїлю допоміг зігріти морозні відносини Китаю з Ізраїлем.
Досвід, про який розповідає «Нехай буде вода», стане в пригоді не тільки тим, хто опікується водним господарством міста чи цілої країни. Багато корисного для себе знайде тут кожен читач або ж читачка, стурбовані питаннями екології довкілля та майбутнім нашої планети.
Це розповідь про маленьку державу, яка все ж привернула увагу світу з моменту свого виникнення й викликала захоплення.
Поєднуючи історичні документи, листи та інтерв'ю з власним глибоким знанням про країну, автор веде нас крізь віхи Ізраїльської історії та знайомить з відданими і величними постатями, які першими створювали країну й формували її основи. Відкрито й переконливо Ґордіс показує, що найбільшою метою Ізраїлю понад усе, його основним досягненням було відродження нації.
Книга кінозірки й оскароносного актора Метью Макконагі очолила книжкові топи ще до свого виходу у світ. У ній він пропонує читачам ознайомитися з уроками, які дало йому життя, й переконатися, що справа — не в перемозі чи успіху, а в тому, як ви сприймаєте ці уроки. В основу книги лягли щоденникові записи Макконагі, які він вів протягом понад 30 років. Актор занотовував успіхи й невдачі, а ще — речі, які змушували дивуватися й сміятися. Його книга про те, як насолоджуватися життям й усім, що воно пропонує. Як замість стресу отримувати задоволення. Як більше веселитися й менше страждати. Як любити людей і бути справедливим. Як знаходити сенс у всьому й більше бути собою. Його книга — своєрідний посібник, що допоможе ловити на дорозі життя якомога більше зелених вогнів світлофорів, а жовті й навіть червоні сприймати як інформацію про те, що незабаром загориться зелене світло.
Кетрін Ґрем змінила обличчя сучасної журналістики. А почалося все з того, що в 1933 році її батько придбав майже збанкрутілу газету Washington Post. Відтоді видання стало невіддільною частиною життя Кетрін. Вона працювала там друкаркою, кур’єркою, журналісткою, підтримувала чоловіка, поки той керував газетою, а після його смерті очолила медіакомпанію, що об’єднувала газету Washington Post, журнал Newsweek та низку телевізійних станцій. Кетрін не мала досвіду в бізнесі, тим паче на керівній посаді. Та завдяки глибокому розумінню, як працює новинна сфера, і непохитній підтримці позиції журналістів та редакторів провела газету через такі складнощі, як Вотерґейт, що зрештою приніс виданню світову славу.
