Замовлення тимчасово не приймаємо.
Лірична драма І. Франка «Зів'яле листя» — це шедевр поетичної майстерності. Глибокий ліризм проникає в саму композицію книги. Пісні її — це три «жмутки» зів’ялого листя. Розповідаючи про муки свого нерозділеного кохання, герой ніби розриває жмуток за жмутком, розкидає зів'яле листя своїх пісень, щоб воно, підхоплене вітром, щезло безслідно.
До книги увійшов один з найкращих творів І. Франка — «Перехресні стежки», який за жанром є соціально-побутовим романом. Напружений сюжет, трагічна розв’язка,ціла галерея яскравих героїв будуть тримати увагу читача до останньої сторінки твору.
Ольга Кобилянська (1863–1942) — відома українська письменниця демократичного напряму. Однією з проблем, які глибоко її хвилювали, була доля жінки, її право на освіту, працю, на громадське життя. Цій проблемі й присвячено повість письменниці «Царівна» (1895), про яку свого часу Леся Українка писала: «Краса цієї повісті не так в її ідеях, як у глибокій, тонкій, логічній психології героїні Наталки. Читаючи історію думки Наталчиної, я немов бачила перед собою історію цілого нещасливого нашого інтелігентного жіноцтва».
Ольга Кобилянська (1863—1942) — видатна письменниця-демократка, класик української літератури. Її творча спадщина велика й різноманітна.
Повість «Земля» — вершина реалізму письменниці. Цей твір, завдяки своїй великій життєвій правді й високій художності, став одним з найвідоміших в українській літературі. Усім своїм єством пов’язаний із землею герой повісті Івоніка Федорчук. Він шанує й береже землю, тяжко працює на ній усе своє життя, плекаючи надію, що вона принесе щастя його синам. Але боротьба за землю, яка роками точилася в його родині, зруйнувала душі рідних людей, призвела до трагедії, до братовбивства. Із втратою сина втрачає Івоніка свої мрії та сподівання, свою віру в землю.
Український письменник-реаліст Василь Стефаник (1871—1936) був новатором у літературі, неперевершеним майстром стислої, драматичної за змістом і глибоко ліричної за звучанням соціально-психологічної новели.
Герої творів Василя Стефаника опиняються в межовій ситуації, їхні трагедії новеліст переживає як власні («І все, що я писав, мені боліло»). Письменник уживає покутський діалект, передає живі, як саме життя, образи трагічної дійсності, які неможливо було б відтворити літературною мовою. До видання увійшли новели зі збірок «Синя книжечка», «Камінний хрест», «Дорога», «Моє слово» та ін. Автор зачіпає теми самотньої старості та трагедії зайвих ротів у бідних селянських родинах («Сама-саміська», «Ангел», «Осінь», «Катруся», «Новина»), еміграції за океан галицького селянства на межі XIX та XX ст. («Камінний хрест») тощо. Твори В. Стефаника перекладено багатьма мовами світу.