Відправка замовлень - 21 травня
«Айвенко, або Чоловіки — це…» — нова книжка Людмили Таран, української письменниці та журналістки. У центрі книжки — чоловіки різних поколінь і характерів. Сильні духом і слабкі, віддані та зрадливі, романтичні й цинічні, молоді та старі. А поряд з ними постають яскраві та влучні жіночі образи.
Чесна й чуттєва проза Людмили Таран спонукає до переосмислення узвичаєного та глибоких екзистенційних переживань.
«Яблуня» — книжка-діалог, у якій відомі в Україні й закордоном жінки — мами і доньки — говорять про важливі моменти, згадують знакових людей та події, що залишили слід у житті. Це — інтригуючі сюжети, які дивовижним чином перегукуються між собою, як і самі долі матерів: особисте постає свідченням епохи.
Оксана Забужко, Наталка Білоцерківець, Софія Майданська, Богдана Павличко та Мар’яна Савка розповідають про найрідніших, котрі суттєво вплинули на їхнє життя і творчість.
«Таке різне Різдво» — нова збірка короткої прози сучасних українських письменників продовжує традицію різдвяних антологій «Видавництва Старого Лева».
Ми завжди так чекаємо Різдва! Щоразу плекаємо нову надію на диво. І, знаєте, дива таки трапляються: яскраві й буденні, великі і непомітні. Примирення братів, зустріч земляків, можливість, зависнувши в аеропорту між рейсами, просто добре виспатися у затишній «штуці» — готельній капсулі чи посмакувати «різдвяним поліном», французьким святковим десертом, десь у порожньому готелі в Нормандії. Різні дива, різне Різдво. Когось застає вдома, когось — у дорозі, а когось — у лікарні… Тихе Різдво й наповнене дитячим сміхом, самотнє і у колі сім’ї, урочисте і скромне, замріяне і ностальгійне, традиційне і не схоже ні на що. У кожного своя різдвяна історія, своє особливе Різдво.
До книги увійшли історії від таких авторів: Катерина Бабкіна, Дорж Бату, Христя Венгринюк, Надійка Гербіш, Богдан Коломійчук, Богдана Матіяш, Дзвінка Матіяш, Василь Махно, Катерина Міхаліцина, Костянтин Москалець, Ірина Савка, Ірина Славінська, Людмила Таран, Петро Яценко. Упорядниця Ольга Ренн.
Той, хто врятував одне людське життя, — врятував цілий світ.
Про це не знає дівчинка, що живе в маленькому кримському Селищі. Проте під час Другої світової війни вона рятує єврейських дітей від неминучої смерті.
А на цілу епоху пізніше її, вже стару жінку, розшукали 80 врятованих нею дорослих людей.
І вона стала праведницею світу — забутою, закатованою як нацистами, так і радянським режимом. Це — факт.
Все інше — апокриф, вигадка автора. Узагальнена і суб’єктивна. Як узагальненими і дещо фантасмагоричними є і Селище, і всі його мешканці, переплетені між собою, мов виноградні лози.
Автор не претендує на лаври історика. Лише — на найменший «язичок» найменшого дзвоника, який бринить серед ночі голосами тисяч вигнанців: «я-по-вер-нусь-я-по-вер-нусь…» — і нагадує, що наш ДІМ завжди з нами. З нього може вигнати ворог, але ніхто не може його відняти.
Якщо ти віриш у повернення!
Дореволюційний Кременчук бентежать події, що відбуваються в родині заможного заводчика й фабриканта Войтовича. Від рук дружини гине пан Владислав Войтович, а потім божеволіє його єдина донька й спадкоємиця. Щось дивне й незрозуміле коїться з молодою панною Ларисою, котру всі кличуть Лорою. Спочатку ці видіння із померлим батьком. А потім — згубне, заборонене, але таке жадане кохання до Олександра, нареченого власної кузини. Здавалося, це почуття гамує Лорине божевілля. Заради нього вона ладна була на все. Навіть… убити кузину? Ні, цього не може бути… Лору звинувачують у вбивстві, якого вона не хоче визнавати. Тепер тільки одна людина може врятувати її від падіння у прірву остаточного божевілля. Та чи врятує?
