Їх багато – ніби вихоплених із життя людських історій. Вартих повістей чи романів. А тут усе спресовано у значущих деталях, ситуаціях і вчинках. У новелістичній формі.
Герої живуть ніби під збільшувальним склом. Вони цілісні й мужні, іноді – незграбні, кумедні чи надто незрозумілі.
Прагнуть недосяжного й наражаються на рифи своєї наївності. Закохуються й мучаться через сумніви в собі й свою нерішучість. Бавляться в кохання чи викручують жили тим, хто їх кохає. Одружені й самотні, юні й биті життям – їх усіх об’єднує ота кундерівська «нестерпна легкість буття».
Діють за честю й обов’язком, враз ставши воїнами. Для них навіть куля собі в лоб – зрада товариша. Вони приречені вистояти і бути.
Ідуть за своїми чоловіками – волонтерити. Йдуть на лінію вогню, бо так каже сумління. Намагаються зберегти все українське за розмежувальною лінією, щоб було чим зустріти своїх хлопців, коли повернуться.
Не можуть виборсатися з пострадянщини, ніби їх обминув час. Ніби ховаються від часу. Багато доль і облич. І тільки здалеку вони невідомі. Надзвичайно проникливий погляд авторки новел допомагає розпізнати їх.
